Авторський проект Олеся Бузини "Так, та не так". Занурення в братовбивство

Своє звернення він записав на відео і розмістив в Інтернеті. Арешт, природно, додав йому паблісіті в Україні та за її межами – як свого часу того ж Юрію Луценку. Тепер Коцабу знають ВСІ. Його феномен став індикатором громадської думки. Хто тільки не висловився з його приводу! І наскільки ж розділилися точки зору!

Олександр Ткаченко – генпродюсер каналу "1+1", близького до олігарха Коломойського: "Може, він і провокатор, але навіщо ж його садити? Може, і варто проти нього порушити справу, але ми ж не право на висловлення своєї точки зору під сумнів ставимо?" Депутат Борис Філатов, права рука того ж Коломойського: "У Коцаби через лоб написано – "покидьок". Головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані: "Арешт Коцаби на 60 днів – це неправильно... Все, що він сказав і написав, у вільному доступі. Я його знаю 20 років – впевнений, що він не виїхав би з України. При цьому його заклики до бойкоту мобілізації Не підтримую". Журналіст порошенківського 5 каналу Азад Сафаров: "Дії СБУ не виправдовую. При цьому всі симпатії до Руслана Коцабі випарувалися після його слів у суді: "На сході України триває громадянська братовбивча війна"... Деякі видання вже поспішили назвати Коцабу "в'язнем совісті".

Дозволю й собі висловити думку з цього приводу. Не як шеф-редактор газети "Сегодня", а просто як людина, до думки якого прислухаються. На відміну від Коцаби, я ніколи не підтримував Майдани. Ні в 2004-му, ні в 2014 роках. Тому що завжди усвідомлював ризики їх переходу в збройне протистояння і громадянську війну. Не знаю, чи мав цей журналіст юридичні підстави ставити під сумнів правомірність мобілізації. Наскільки мені відомо, мобілізації можна проводити за законом і ДО ВІЙНИ. Так завжди робили у всьому світі – наприклад, перед Першою світовою.

Але є один момент, на який варто звернути увагу і журналістам, і суспільству. Той самий, який вбив симпатії до Коцаби колеги з 5-го каналу. Говорячи про конфлікт на Сході, заарештований Коцаба назвав його "братовбивчою війною". А хіба він не правий? В збройні формування деенеровцев пішли УКРАЇНСЬКІ ГРОМАДЯНИ – уродженці Донбасу. Але серед них є й одесити, і кияни. Нечисленні, але є. При тому змішанні крові, яке відбулося в СРСР в XX столітті в кожному (або майже в кожному!) росіянину, який приїхав воювати на Донбас, можна виявити українця, а в кожному українцеві – росіянина. А є ще й етнічні росіяни, на зразок того ж Юрія Бірюкова або колишнього севастопольця Семена Семенченка (справжнє прізвище Костянтин Гришин), що воюють за Україну. Проти російського вторгнення, за офіційною українською версію! Що це все, як не братовбивство?

Адже і не тільки росіян і українців воно стосується. На боці донецьких повстанців (так їх, між іншим, називає західна преса), воюють чеченці-кадировци. А на українській стороні – ті чеченці, що виступають проти Кадирова, – наприклад, загиблий трохи більше тижня тому Іса Мунаєв – командир батальйону ім. Джохара Дудаєва. Чеченці вбивають на Донбасі чеченців. Брат брата.

Яке рішення не винесе у справі Коцаби суд, який компромат не накопає на нього СБУ, а наша спільна трагедія полягає в тому, що в Україні не лише географічно на Сході, але в кожному серці триває БРАТОВБИВЧА ВІЙНА. Не розуміти це нерозумно. А не намагатися зупинити її – злочинно.