Річниця одеської бійні: рідні справляються з горем, захоплюючись хобі загиблих і допомагають лікарням

З дня травневої трагедії в Одесі, яка забрала життя 46 людей, минув рік. Напередодні річниці "Сегодня" розшукала родичів загиблих і дізналася, що вони продовжують їхні справи і захоплення, а діти малюють сімейні портрети, де їхні тата — живі і здорові.

ПРІЗВИСЬКО "ОДЕСА". Батько двох дітей і одеський рятувальник Микола Яворський загинув 2 травня від вогнепального поранення і втрати крові на Грецькій площі біля торгового центру. "Київські колеги-товариші дали йому прізвисько Одеса. Микола любив своє рідне місто і завжди з болем ставився до того, як руйнують і розкрадають заводи, санаторії, дитячі літні табори та будинки відпочинку, а на їхньому місці утворюються закриті території з приватною нерухомістю, будують котеджі", — зізналася "Сегодня" дружина загиблого Євгенія.

У вдови залишилися синочки чотирьох і шести років. "Мій чоловік був чудовим сім'янином, люблячим чоловіком і батьком, турботливим сином. Діти сильно сумують за татом, постійно його згадують: особливо те, як сиділи в його пожежній машині, він був дуже сильним і міг підняти їх обох однією рукою. Хлопчики люблять розглядати фотографії, де ми всі разом", — зізнається одеситка.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Їхня старша дитина часто малює сімейні портрети, на яких вся сім'я в зборі, а молодший каже: "Так хочеться, щоб тато скоріше прийшов додому". "Без Колі рік минув у постійних переживаннях, душевному болі, спогадах про трагічні події в нашому місті і втраті коханої людини", — ділиться Євгенія.

Смерть Миколи Яворського стала страшним ударом для його батька — 89-річного фронтовика й інваліда Великої Вітчизняної війни. Після смерті сина він весь час проводить у лікарні. На думку сім'ї, ніякого справедливого розслідування трагічної загибелі Миколи зараз не ведеться.

За словами Євгенії, відразу після трагедії родині надали матеріальну допомогу міська влада, волонтери, друзі, родичі і просто небайдужі одесити, однак кошти довелося витратити на погашення кредиту, які взяли за життя Миколи на прибудову до будинку.

"Ми жили в 3-кімнатному приватному будинку з чоловіком, дітьми, моєю мамою та братом, тому вирішили взяти кредит на розширення житлоплощі і прибудували до будинку дві кімнати для дітей", — розповідає Євгенія.

А колега Миколи по службі ДСНС Савранський Володимир розповів, що одного разу під час гасіння пожежі Яворський врятував йому життя. "На мене падала палаюча балка, а Микола відштовхнув мене в сторону", — згадує рятувальник.

ВСЕ ВІДДАЛИ ЛІКАРНІ. 35-річний одесит Євген Лосинський також був поранений у центрі міста і загинув у лікарні від вогнепального поранення в живіт через дев'ять днів після трагедії. На лікування відомого в Одесі історичного реконструктора і підприємця збирали гроші всім миром, але це не врятувало юнака. Тоді усі зібрані кошти, понад 100 тис., а також матеріальну допомогу від міської влади сім'я вирішила витратити на медичне обладнання: прилад для аналізу ліків, центрифугу для проведення аналізів крові, кардіограф, ультрафіолетову камеру для стерилізації, компресор і апарат для лікування людей з дихальною недостатністю, ендоскопічне обладнання.

"Коли Женя лежав у лікарні, ми бачили, що все обладнання там ще з 1956 року. Тому вирішили придбати нове, і зараз воно рятує комусь життя", — розповів батько загиблого Лука Лосинський. І додав, що, незважаючи на рік, що минув, зараз йому анітрохи не легше, ніж у перші дні трагедії.

"Час нічого не лікує — втратити дорослого сина дуже важко. Ми завжди були разом, працювали, відпочивали, і не було жодного дня, щоб ми не розмовляли. Навіть в історичних реконструкціях разом брали участь. Зараз їх рекомендують не проводити, щоб не викликати заворушень у місті. І мені від цього дуже боляче, адже мій син завжди любив Одесу і її історію", — ділиться батько Євгена і додає, що зараз допомагає виховувати його 11-річну доньку Марію.

"Діти інакше сприймають смерть. Мені здається, чим старше, тим складніше пережити втрату", — зізнається співрозмовник.

Наречена загиблого, Камілла Керімова, каже, що разом з батьком нареченого вона до останнього сподівалася, що улюблений видужає, але рани виявилися сильнішими. "Женька був дивовижною людиною, і я багато чого в нього вчилася і вчуся досі. Він умів легко заводити друзів, ніколи не підводив близьких — завжди намагався зробити для них якнайбільше і завжди тримав слово", — говорить Камілла.

За її словами, спільні друзі частенько говорять про те, що Женя змінив їхнє життя, допоміг їм стати кращими. "Я сама досі думаю про те, що б він сказав у певній ситуації, що б порадив, що б зробив на моєму місці... Я намагаюся слідувати його прикладу і, напевно, бути трішки кращою", — зізнається дівчина.

Цей рік Камілла прожила ніби за двох: "Почала займатися всім тим, що любив загиблий наречений, захопилася фехтуванням, яхтингом, скелелазінням".

ЄДИНІ. Рідні 23-річної Христини Бежаницької, яка загинула від отруєння чадним газом на п'ятому поверсі Будинку профспілок, досі не можуть повірити в те, що сталося.

"Під час трагедії я працював в Естонії, а дізнавшись про те, що трапилося, відразу приїхав в Одесу. Досі шкодую, що не передбачив розвиток ситуації і не встиг перетягнути Христину до себе в Таллінн. Та вона і не погодилася б: моя дружина любила Одесу і пишалася, що вона — одеситка", — поділився чоловік Христини, Віктор. За його словами, батьки дівчини досі не можуть оговтатися від шоку: вони втратили єдину доньку.

Наймолодший серед загиблих у Будинку профспілок, 17-річний Вадим Папура, також був єдиною дитиною в своїй сім'ї. Через дев'ять місяців після трагедії його мама, Фатіма Папура, зізналася, що 2 травня 2014 року її життя зупинилося, а в будинку все нагадує про сина: фотографії, стопка його університетських зошитів, шахова дошка — Вадим дуже любив грати з батьком у шахи.

"Вадюша навчався в університеті на політолога, йому це дуже подобалося. Взагалі він захоплювався різними науками: історією, астрономією, біологією. Багато читав, навіть подужав Кафку, а останні книги, які він сам купив, — це Тургенєв і Брюсов. Добре володів англійською мовою: коли торік була річниця Чорнобильської трагедії, він зумів пояснити іноземцям, що це взагалі за подія і чому їй встановили пам'ятник", — розповіла "Сегодня" Фатіма. І додала, що Вадим був досить дорослим для свого віку, відповідальним і порядним.

"Ми спілкувалися з ним на рівних. Вадюша був люблячим сином, ми пишалися ним. А жити, якщо так можна сказати, мені допомогли мої рідні і друзі, які дійсно підтримали і підтримують мене, і пам'ять про Вадюшу. Я знаю, що він хоче, щоб ми жили далі", — говорить мати загиблого.