Село-привид. Як живе останній мешканець Червоного

У Тернопільській області, недалеко від Бережан, знаходиться село Червоне. Повноцінна адміністративна одиниця, із населенням – один житель.

Кореспондент "Сьогодні" Михайло Яремишин вирушив у Червоне та поспілкувався з останнім жителем.

Пан Михайло показує своє господарство. Окрім нього та його живини на кілька кілометрів немає жодної людини. Вже кілька років у селі Червоне він мешкає сам. Його єдиний син помер. А люди з села – виїхали.

70-річний Михайло тримає курей, корову й коня та навіть має невеличку пасіку.

"М’яса я не маю, м’яса я не їм. Є молоко. Все з молоком — от картопля, овочі та фрукти. А де ж я тут м’яса візьму", – говорить Михайло Чавурський.

Ані води, ані газу. Тут є лише електрика. Готує Михайло в печі. Винятково традиційні українські страви.

"Паляницю печу сам. Та готую, та все: борщ, бараболі", – розповідає житель села.

Ще півстоліття тому в Червоному жили три сотні людей. У деяких сім'ях було по семеро дітей. Тепер від школи, де навчався Михайло – лишилися тільки руїни.

"Та ходило, 4 класи було. Ми тут всі разом вчилися, були вчителі і тут перший, другий, третій і четвертий — то всі ми разом", – розповідає Михайло Чавурський.

Ще навіть десять років тому Різдво тут святкували більше 10 родин. Пан Василь – староста сусіднього села – і сам приїжджав на гуляння.

"Приїжджали взимку саньми, конем і так йшли… То ще було хатів 12-15, ми відвідували з колядою. А до того тут люди і самі ходили колядувати. Мали свою капличку там на горі збудовану, а з іншого боку церкву", – розповів староста села Мечищів Василь Сидорович.

Та сьогодні по сільских вулицях лише вітер гуляє. Дорога заросла, а покинуті будинки починають руйнуватися. В село-привид навідуються лише грибівники та чорні копачі. І Василь Сидорович. Він привозить товаришеві крупи та хліб. Бо до найближчого магазину Михайлові кілька кілометрів.

"Він самий головний в селі тут! Шкода що село занепадає", – зазначив Сидорович.

Михайло виїжджати нікуди не планує. Каже: "Справ по горло!"

"Навесні треба орати, сіяти, садити. А потім сіно, сапати…", – розповів місцевий житель Михайло Чавурський.

Та все ж чоловік мріє, щоб у нього з'явилися сусіди.

Як виглядає село Старомар'ївка у зоні ООС

На початку двохтисячних у селі жило 305 людей. 2020 року в селі проживало 150 осіб, серед них 7 дітей. Як кажуть самі місцеві, село Старомар'ївка на Донеччині є "нульовою зоною". Через війну там вісім років не було централізованого водопостачання, магазину, аптеки, лікарні.

Мешканці Старомар'ївки ходили до Гранітного до магазину та лікарні, діти відвідували школу на підконтрольній Україні території, село переважно україномовне.

Через пандемію коронавірусу село стало ще більш ізольованим.

Де розташоване

Село розташоване на лівому березі річки Кальміус. На захід від населеного пункту, по руслу Кальміуса, проходить лінія розмежування сил на Донбасі.

До війни між селами Гранітне та Старомар'ївка був автомобільний міст, але його підірвали у 2014 році, зараз села з'єднує пішохідний міст.

Читайте також:

• На Донеччині з прифронтового селища Невельське виїхали майже всі жителі після того, як окупанти активізували обстріли.
• Окупанти вдарили по селу Нижнє-1 на Донбасі, внаслідок чого серйозно постраждала громадянська інфраструктура. Терористичну атаку вже розслідує СБУ.