Харківська майстриня створює оригінальних ляльок з характером і незвичайних звірів

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

<p>Фото з архіву В. Федоренко</p>

1/7

Про лаборанта кафедри безпеки інформаційних систем і технологій ХНУ ім. Каразіна Віталіну Федоренко можна сказати, що вона народилася з голкою в руках. Їй підвладні в'язання гачком і спицями, шиття, вишивання, валяння вовни. А зі звичайного відрізу тканини вона створює справжні витвори мистецтва – невеликі і ростові ляльки.

Будинок Віталіни схожий на ляльковий театр: стіни звичайної трикімнатної квартири біля станції метро "Спортивна" прикрашають тканинні Пеппі Довга Панчоха, Божевільний Капелюшник і Покахонтас, а на дивані і полицях примостилися в'язані і валяні коти, щури, зайці, сороки та восьминоги.

"В'язати мене навчила моя тітка, коли мені було п'ять років. А голку, таке відчуття, що тримаю в руках з дитинства. Мені мама завжди казала, що я ще дитиною сама собі пришивала коміри", – розповідає дипломований історик, яка працює в ХНУ на факультеті комп'ютерних наук.

Натхнення Віталіна шукає в книгах, фільмах, мультиках або черпає ідеї з соцмереж. Так, рукодільниця пошила відомого персонажа казок Шалтая-Болтая або, подивившись мультфільм "Міньйон", створила метушливих жовтих помічників лиходія.

"Я не женуся за модою. Обираю цікавих і близьких мені персонажів", – розповідає майстриня.

Створюючи іграшки, рукодільниця не використовує готові схеми, а створює їх самостійно. Таким чином у неї виходять нехай не завжди ідеальні, але оригінальні іграшки з характером.

"Дуже часто вже не я вигадую ляльці колір волосся, очей, одяг і аксесуари, а вона сама диктує мені, якою хоче бути", – пояснює Віталіна.

Так було з персонажем, якого пізніше назвали Покахонтас. За словами Віталіни, вона випадково знайшла тканину оливкового кольору і вирішила пошити тіло. До смаглявої шкірі майбутньої ляльки підходили тільки темні очі і волосся, а завершувала образ одяг дикунки. Так, уже в фіналі жінка зрозуміла, що у неї вийшла легендарна індіанська принцеса Покахонтас.

Зараз вдома у Віталіни зберігаються близько півсотні ляльок і звірів, багато іграшок вона подарувала друзям і знайомим. До речі, роботи рукодільниці можна побачити в одному з кафе в Сорочинцях Полтавської області – величезні ростові ляльки Наталки Полтавки, Солохи, Діда, а також в одному з харківських закладів японської кухні, зал якого прикрашає великий тканинний японець. Наймасштабніша робота майстрині – триметровий коричневий дракон, якого також можна використовувати в якості костюма.

Допомагає Віталіні в створенні робіт дочка Анастасія, яка закінчила Харківське художнє училище, а зараз освоює професію психолога. Дівчина малює обличчя лялькам, надихає і критикує маму. Майстриня не планує масово продавати свої шедеври, мовляв, складно встановлювати ціну на те, у що вкладаєш душу, легше просто подарувати, та й створити кілька абсолютно однакових ляльок часто не виходить.

Надалі майстриня планує освоїти виробництво портретних ляльок, а також пошити Алісу із Задзеркалля, яка складе компанію Шалтаю-Болтаю, Божевільному Капелюшнику і Гусениці.