Кіборг Терещенко про початок боїв за Донецький аеропорт: Відчувалася наснага, адже нарешті наш спецназ почав діяти

Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014-го до січня 2015-го року. Втім їх початком вважають 26 травня. Саме цього дня, рівно шість років тому, стався перший бій між українськими військовими та проросійськими збройними формуваннями за контроль над летовищем. Тоді українськи військові взяли контроль над аеропортом, завдавши значних втрат проросійським найманцям.

Заступник міністра у справах ветеранів та захисник аеропорту Олександр Терещенко тоді ще чекав відправки на фронт у рідному Миколаєві та уважно слідкував за героїчним шляхом земляків з Миколаївської 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Ми поспілкувались з захисником Донецького аеропорту про його спогади, враження, та ставлення до подій, які, як згодом виявилось, стали початком великої війни.

- В одному з інтерв’ю ви вказували, що коли прийшли у квітні 2014 до військкомату, вас погодилися мобілізувати, але лише тоді, коли буде загрожувати небезпека вашому місту – Миколаєву. Чи було відчуття, що війна може постукати навіть в таке, досить віддалене від Донбасу місто?

Звичайно, тоді таке відчуття було. Все стрімко розвивалося, події швидко змінювалися. Кожного ранку, вмикаючи телевізор, серце починало прискорено битися. Захоплювали ОДА в Луганську, Донецьку, Харкові, потім їх звільняли. У нас у Миколаєві була також дуже тривожна ситуація. У квітні 2014 року у нас в місті було наметове містечко сепаратистів. Воно було в центрі міста з прапором-триколором, і потім навіть казали, що бачили Гіркіна під час захоплення ОДА, але патріоти дали відсіч, і вони сконцентрувалися на Донецьку-Луганьку.

Тоді всі розуміли, що Миколаїв та Херсон близько до Криму, і в містах загалом велика кількість проросійські-налаштованих людей. До цього часу я пам’ятаю, наскількі це тоді хвилювало. Кожен ранок був тривожним.

- Тоді сепаратисти розповсюджували у соцмережах "мапи" з намальованим "сухопутним шляхом" від Ростову до Криму по території України, зокрема і через Миколаїв.

- Так, такі варіанти розглядалися, і ми всі розуміли та бачили в якому стані армія. Серйозних сил чинити опір тоді не було. Коли я пішов до військкомату проситися щоб мене взяли служити, мене відправили додому, адже в мене була не дуже затребувана спеціальність.

І у місті стало тихіше, коли наші війська пішли вздовж українсько-російського кордону закриваючи прикордонні пункти. Але потім росіяни почали відкрито обстрілювати нашу армію із-за кордону. Наша миколаївська 79 бригада потрапила в оточення і ми зрозуміли, що Росія втрутилася у конфлікт.

Тоді мені у військкоматі сказали, що формується рота охорони військкомату на випадок бойових дій у Миколаєві. Я фактично бігом побіг записуватися до її лав, адже мав розуміти як діяти в подібній ситуації, де взяти зброю, кому підпорядковуватись, де збиратись.

- 26 травня у багатьох був піднесений настрій, адже війська почали активно давати відсіч. Як Ви пам’ятаєте той день?

- Звичайно, відчувалося захоплення, адже нарешті наш спецназ почав діяти. Тоді ще була ілюзія, що немає регулярних військ, а діють "ополченці". Тож коли дізнавались, що вони захоплюють техніку, то сприймали подібне як "зраду", небажання з боку військових чинити опір.

І тут наш спецназ виконує таку блискучу операцію і відбиває аеропорт. Звичайно, була гордість на наші Збройні сили, я пам’ятаю момент, коли знищили автівку з чеченцями, коли наш снайпер не дав бойовику з ПЗРК збити наш вертоліт.

Я тоді ще був вдома, проходив медкомісії та чекав, коли мене відправлять на тренувальний полігон.

Читайте також:

"Кіборги" були поховані під завалами: нові подробиці підриву ДАП

- Протягом усього літа 2014-го армія звільняла нові населенні пункти, згодом бойові дії уповільнились, чому, на Вашу думку, це сталося?

- Я вважаю, це сталося коли Росія ввела свої регулярні частини та почала відверто обстрілювати із-за кордону наших військових. Тоді стало неможливим "закрити" кордон. Апогеєм цього став Іловайськ, коли зайшли оперативно-тактичні частини ворога. Для мене загадка, чому вони не пішли далі, адже я зараз з жахом згадую, у якому стані повернулась 79 бригада. Фактично, 79-, 95-, 25-, 80-та бригади – єдині боєздатні частини на той час.

Мені здається, тоді був такий момент, коли вони задіяли регулярну армію, однак не наважились на повномасштабну війну, а в нас сил їх накрити та звільнити території не було, тож встановилась "окопна війна".

- Перші бої за Донецький аеропорт сталися 26 травня, потім влітку було певне затишшя, і восени почалися активні бої. Як Ви вважаєте, коли саме аеропорт став символом незламності українських військових?

- Важко сказати. Спочатку були спроби захоплення, але наші там були серйозно укріплені. Наприкінці вересня 79-та бригада міняла 3-й полк спецназу в аеропорту, і тоді наші два БТР впритул розстріляв ворожий танк. Тоді я був у Краматорську, там дислокувався на штабі АТЦ наша 79-та бригада. Нас якраз відправили на п’ять днів у відпустку, і в дорозі я дізнався, що загинули семеро наших хлопців. Всі п’ять днів по телевізору була інформація про аеропорт, і коли ми повернулися у Краматорськ, нам вже щодня доповідали про ситуацію саме у ДАПі

- Коли Ви у жовтні потрапили у аеропорт, яке враження у вас було від побаченого?

- Ми повернулися з відпустки, і нам сказали, що треба підмінити перший батальйон в аеропорту. Брали лише добровольців. Я вирішив попередити лише близьких друзів, щоб не травмувати дружину. Я це зробив, аби можна було зрозуміти, де мене шукати. Один з товаришів сказав – "не переживай, там такі підвали, що витримують і ядерний вибух. Хлопці сидять, відстрілюються, все нормально". Тож мені здавалося, що там буде укріплена позиція.

Ми висаджувалися вночі, а зранку я побачив, що новий термінал більше схожий на супермаркет. Там були стіни з гіпсокартону, а барикада де я знаходився була споряджена з перевернутого візку, якихось дверей. Старий термінал був з цегляними стінами, які прошивалися САУ, а танк їх просто виносив. Але тоді дуже добре працювала наша артилерія – вони обстрілювали навколо аеропорту, щоб до нас не могли підійти. Перші дні було дуже дивно, ми не розуміли, як таку позицію можна утримувати, але потім звикли.

- Як Ви вважаєте, чому бойовикам був необхідний контроль над аеропортом?

- Я не слухав переговори бойовиків, адже не належав до керівного складу. Те, що ми знали – більше чутки. Люди говорили, що бойовики хочуть взяти територію якнайшвидше, інші – що їм необхідна злітна смуга. Але ми бачили, що літаки там саджати нереально, тож як аеропорт, це місце їм навряд-чи було потрібно.

Як людина, яка довго працювала на телебаченні, я розумів, що вже була фактично створена легенда про те, як його відбили, як його тримали, тож їм було принципово нанести саме "моральний" удар.

- Як ви бачите розвиток подій? Коли на Вашу думку, закінчиться війна?

- Я не бачу іншого розвитку, ніж вивід збройних формувань росіян, і поновлення контролю над кордоном. Я не вважаю, що це можливо зробити виключно військовими діями. Поки на Донбасі присутні російські військові, говорити про можливість проведення місцевих виборів без повернення контролю за кордоном не можна. Це був би шлях до легітимізації квазіреспублік.

Вважаю, що ми маємо працювати на дипломатичному фронті, аби трималися санкції проти Росії, аби чинився дипломатичний тиск, але водночас аби ми мали потужні збройні сили та не розслаблялися, були готові у будь-який час піти у наступ.

Що підтримувало кіборгів в боях за Донецький аеропорт, дивіться в сюжеті "Сьогодні":