Приречені на голодну смерть. Дончанка: "Ми плакали як діти і просили пробачення у пса, якого залишили тут"

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

<p>Фото: vk.com/must_help_pets</p>

1/7

Ось вже більше року на Сході України не припиняються бойові дії. Практично щодня снаряди падають в житлових районах. Багато хто, чиї будинки фактично опинилися на передовій, змушені залишати свої оселі. При цьому жителі Донбасу, які найчастіше тікають від війни, не тільки не встигають забрати хоч якесь майно, а й змушені попрощається з тими, хто без людської опіки фактично приречений на голодну смерть і муки. Приміром, у Донецьку, північна частина якого постійно схильна бойових дій, покидаючи свої приватні будинки, місцеві жителі просто відпускали дворових собак на всі чотири сторони.

"Минулого року наш район дуже сильно обстрілювали. Багато людей цілими днями сиділи по підвалах. Багато покинули місто. Їдучи, наші сусіди відпустили з двору свого собаку, – розповідає житель донецького селища шахти "Жовтнева" Максим Уланов. – Це не породистий, але дуже відданий пес. У перервах між артобстрілами він постійно приходив до воріт свого будинку і вив, дряпався у двері. Ми підгодовували його, миску з водою виставили. Але, після зими він більше не приходить. Хочеться вірити, що він знайшов інший дім".

На жаль, серед донеччан були й ті, хто не з тієї чи іншої причини розлучався зі своїм вихованцем зовсім іншим, на їхню думку, гуманним способом.

У соцмережах шукають господарів для тварин. Фото: vk.com/must_help_pets

"Є у мене дуже подруга, так вони коли виїжджали, приспали свого йоркширського тер'єра, – нарікає донеччанка Олена. – Він у них майже сім років прожив, ніби і душі в ньому не чули. Війна поміняла пріоритети багатьох людей. Та й порода не велика, її в кишеню засунув – і поїхав. Я як дізналася, що вони приспали – весь вечір плакала. Якби вони сказали, то я б до себе забрала собачку".

Проте, не дивлячись на те, що в Донецьку щодня лунають залпи артилерії і звуки вибухів, для деяких городян домашні улюбленці продовжують мати пріоритет. Саме через небажання розлучатися зі своїми чотириногими друзями деякі жителі продовжують жити в місті.

"У мене сенбернар. Це велика, добра і вірна собака вагою в 78 кілограм, – розповідає донеччанин Олег. – Він важчий за деяких людей. Перевезти його і в мирний час було досить проблематично, а зараз – поготів жоден автоперевізник не погодиться. Ми з дружиною з самого початку війни живемо в Донецьку. Спочатку думали їхати. Син кликав до себе в Київ пожити, але ми прикинули, що з нашим "малюком" виїхати з Донецька не реально. Та й утрудняти дорослого, який живе в не дуже великій квартирі – не хочеться. Думки про те, щоб кинути собаку в Донецьку – не виникало. Він нам найвірніший друг, а ми друзів не кидаємо!".

Разом з тим, директор міського притулку для бездомних тварин "ПІФ" Вікторія Васильєва розповіла, що за час військового конфлікту дуже багато тварин було кинуто напризволяще. Мова йде навіть не про сотні, а тисячі викинутих на вулицю чотириногих друзів.

У соцмережах шукають господарів для тварин. Фото: vk.com/must_help_pets

"За скромними підрахунками близько двох тисяч тварин виявилося викинуті. Статистику ніхто не вів це приблизно, – розповідає Васильєва. – Дуже багато тварин з нашийниками, з обрізками ланцюга. У Донецьку нормальна ситуація щодо сказу, завдяки тому, що до цього три роки працювала програма стерилізації та вакцинації від сказу. Нам ветуправління видало вакцину для вакцинації собак. Інша справа, що програма була зупинена, тому що немає фінансування. Якщо раніше ми стерилізували 300-400 собак на місяць, то тепер це 50-60 собак на місяць".

Щодня в донецьких соцмережах волонтери та небайдужі донеччани виставляють фото зниклих та знайдених собак. "Ми їхали взимку з Гладківки, не могли забрати з собою сторожового пса Ларика, і просто відпустили його з ланцюга. Повернулися недавно – а його немає, втік. Посумувати, звичайно... І тут в Facebook я побачила фото Ларіка і підпис, що знайдений на Смолянці. Примчали ми за ним в той же день, забрали, прощення просили у нього, за те, що кинули, ревли з сестрою, як діти", – поділилася донеччанка Аліна Семочко.