У Верховній Раді хочуть розглянути законопроект про націоналізацію ПАТ "Мотор Січ". Як заявив голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія: "Це питання обороноспроможності. Потрібно врегулювати правовий статус цієї компанії. Це частина ситуацій у відносинах з Китаєм, треба проводити переговори. Зараз не визначений стан підприємства, а там працюють кілька десятків тисяч людей. Вони звертаються до нас і просять визначити, який статус і яке майбутнє у цього підприємства".
Сам законопроект про націоналізацію буцімто вже підготували.
Як на мене, то формулювання пана Арахамії – це такий собі компілят із кількох складових, що незрозумілим чином злилися в єдину сентенцію стосовно доцільності націоналізації "Мотор Січі". Тут тобі й обороноздатність (що насправді має бути головним пріоритетом, оскільки розвиток авіабудівництва – це стратегія будь-якої держави), і непрості відносини з Китаєм, до яких призвела багато в чому недолуга політика розвитку вітчизняного авіапрому, і навіть кілька тисяч людей, що ризикують втратити роботу.
Про те, що перепрофілювання "Мотор Січі" цілком ймовірне у випадку продажу підприємства будь-кому, я вже згадував. І, напевно, саме ці перестороги мав на увазі пан Арахамія, коли висловлював свою думку. Адже іноземний інвестор може залишити лише частину з того, що є, а решту потужностей з часом перевести на інше виробництво. Тут вам і загроза обороноздатності, і міжнародні відносини і долі тисяч працівників.
Але наразі я хочу повести мову про інше.
Отже, уявімо собі, що закон прийнято. Не будемо брати до уваги юридичні нюанси так званої націоналізації. Адже відібрати завод в акціонерів, означає як мінімум виплату компенсації.
Питання зовсім в іншому. От, скажімо, націоналізували авіазавод, що виробляє авіадвигуни для багатьох видів пілотованих машин. А далі що? Зрозумійте мене правильно, я не проти націоналізації, як такої, тим більше, коли мова йде про стратегію та обороноздатність. Але в мене питання стосовно подальшої долі підприємства.
Ну гаразд, припустимо, що на перший час знайдуться гроші для підтримки виробництва. Але без належної модернізації, пошуку ринку збуту, налагодження системи постачання і так далі – підприємство просто загине.
Я наразі кажу про повноцінну стратегію, яка передує будь-яким глобальним з точки зору стратегічного розвитку змінам та діям. Чи є у держави хоча б якийсь проект розвитку українського авіапрому? Я зараз не говорю про ті потуги, які ДП "Антонов" робить для свого відновлення. Бо ж замовлення 13 літаків для Єдиної авіасистеми МВС чи меморандум про виготовлення літаків для Міноборони – то не стратегія розвитку, а радше тактичні ходи, викликані нагальними потребами.
Нагадаю, що Єдина авіасистема МВС вже працює, оснащена та оснащується гелікоптерами європейського зразку, має базу підготовки фахівців. Але потребує до гелікоптерів ще й літаків. Так само, як ЗСУ.
Але повернемось до "Мотор Січі". На сьогоднішній день я не бачив жодної державної стратегії, яка б принаймні окреслювала розвиток авіаційної галузі України. А якщо взяти до уваги ту бюрократично-саботажну державну чиновницьку систему, що не встигає навіть перелаштуватись після зміни влади в країні, то, на моє переконання, навіть якби така стратегія і була, вона би потонула у цій трясовині. Бо написати стратегію – це одне. І навіть затвердити – не проблема. А от захистити її від змін в законі, від саботажу, корупції і так далі – ось що найважче! Адже вся ця "орда" не буде шукати ані ринки збуту, ані вивчати новітні тренди для розвитку підприємства, ані домовлятись з іноземними партнерами про співробітництво.
Ще раз повторюся: я не проти націоналізації "Мотор Січі". Зрештою, виготовлення в Україні двигунів та комплектуючих для "Антонова" чи гелікоптерів – це неабияка потужна сила для розвитку української авіації.
Але я виступаю за те, щоб паралельно з законопроектами про націоналізацію було не просто розроблено та затверджено, а й захищено стратегію розвитку українського авіапрому.
Захищено від корупції, від змін в законодавстві, від змін влади в решті-решт. І ця стратегія має бути не на 2, не на 5 і навіть не на 10 років, а на десятки років наперед. Для прикладу наведу Канаду. Так ось там ще 2016 року уряд розробив стратегію розвитку авіації на 20 (!!!) років наперед, не просто продумавши рівні та ступені розвитку, а навіть порахувавши, скільки буде потрібно пілотів та інженерів для обслуговування всього умовного авіапарку країни. Уявляєте собі цей моноліт розрахунків та чіткість у їх реалізації?
А в Україні, на превеликий жаль, все нагадує столичний "швидкісний трамвай". Де спочатку закупили новий рухомий склад, а потім з’ясувалося, що нові трамваї європейського зразку "не вміють" їздити старими "совєцькими" коліями і постійно сходять з рейок. І аж потім взялися ремонтувати колію.
Я оптиміст, а тому сподіваюся, що закон про націоналізацію "Мотор Січі" все ж таки буде розроблено як треба, а разом із законом затвердять і стратегію. Адже треба зрозуміти, що "Мотор Січ" може і повинна виготовляти продукцію не лише для вітчизняного авіапрому, а й за кордон, де експлуатуються літаки "Антонова" та гелікоптери поширених брендів. А це – підняття рівня та престижу України на міжнародній арені, збереження робочих місць на підприємстві та посилення обороноздатності держави.
Василь Ломаченко
Олександр Усик
Олександр Зінченко
Андрій Шевченко
Володимир Кличко
Еліна Світоліна
Андрій Лунін
Віталій Кличко
Дар'я Білодід
Юлія Герасимова
Головні теми