"Крижана карусель" як книжка про космічне українське сирітство

"Зубів небагато, але всі великі, як нігті"
О.Поляков, "Крижана карусель", 2019

Він із дитинства мріяв стати письменником. Може, вічував покликання, чи тому що ніяк не був схожий на інших, а чи просто збирався щось у собі цим надолужити. А може тому, що як розповів Олег, його батько, повернувшись з роботи, весь час щось читав — син хотів бути гідним свого батька.

Я зустрів його в районі ВДНГ, під час складання вступних іспитів 1988 року. Олег Поляков приліг на траву так, наче то була перина і щось нервово насвистував. Привітав мене зі вступом (я отримав на бал більше), і продовжив нервовий свист. Навзаєм я пообіцяв, що він просто складе історію на "5", і ми з ним побачимося.

Більш ніж побачилися: разом ми увійшли 1989 року в літгурт, точніше в літорден Школа Вільних Мистецтв імені Вечірнього Простору (Мирослав Герасимович-Тарас Кулик-Олег Поляков-Олекса Матвеєв). Першим Олежиним оповіданням стало оповідання "Цегляний", кафкіансько-платонівська річ про те, як після зміни шахтарі відрубують на спір руку. Російське прізвище, походження з Західного Донбасу і превентивне знання — ось три фактори, щзо стояли на шляху Олегового злету в укрліт. Він продав квартиру в Павлограді і купив на Київщині, вивчив і заговорив та "записав" українською, але так і не став змінювати прізвища, на "Оліг Поляків", скажімо.

2011-го він засів за свій перший масштабний проект, роман з дивовижним сюжетом і назвою в дусі українського поетичного кіно – "Рабині й друзі пані Векли". 2015 року роман Олега Полякова одним із українських літературних "кланів" був визнаний "найкращим літературним дебютом 2015 року", а проза, яку створює Олег отримала в літературознавстві визначення "химерної" (від київського будинку з химерами). Наприкінці сезону-2015 Євгеній Стасіневич скрушно написав: "До того ж, найкращий дебют року, роман Олега Полякова "Рабині й друзі пані Векли", був фактично непомічений літературною і читацькою спільнотами". Однак "Рабині й друзі пані Векли" повернулися до українського читача: з Польщі, з тріумфом, 2019-року, отримавши у сусідів навіть кращу пресу, ніж на батьківщині. "Ми зрештою таки зустрілися)) Здається, ніби згадуємо юність, насправді намагаємося розпізнати майбутнє. Олег Поляков – польською! Чи могло б статися за цих 25 літ щось химерніше?" – зворушливо написала Наталя Совва, однокурсниця Олега, що мешкає в Польській Республіці.

Після виходу 2016 року "Хронік туманної Трої", єдиного роману про мікрорайон Троєщина, Полякова назвали "літературним троянцем". Ось що написав тоді Антон Санченко в "Читомо": "Привід поговорити про Троєщину в Полякова значно печальніший – не розборки молодіжних банд й фарцовщиків, як в Батурина та Нікітіна, – а вбивство співмешканців й зникнення головної героїні, яку і підозрюють у вбивстві. Тож роман можна розглядати і як нівроку детектив, принаймні детективна його складова рухає сюжет".

2019, у новому романі "Крижана карусель" таємничий автор химерної прози взявся за новий проект, дуже схожий на детектив і на щось іще.

Василь Шкляр, автор десяти романів і кількох десятків культових оповідань, якось сказав, що неможливо написати про Майдан зараз, краще це зробити, зібравши свідчення років отак через надцять. Олег Поляков у "Крижаній каруселі" практично дає опосередковану оцінку подіям 2014-го, хоча і не вони є головним у "Каруселі". "Прочитаний роман – це наче смерть близької людини: ось кінець обіцянкам й надіям, і бездиханна вона вже починає перетворюватися на символ чогось того, чим, власне/ніби, й була, закріплюючись в позачасовому вимірі буття, як фото на стіні", – написав про нього у "Буквоїді" луччанин Кость Шишковський.

Ключ до розуміння прози Олега Полякова у випадку "Крижаної каруселі" – три інші письменники: Гомер, Рабле, Орвелл. Щоб збагнути мотиви, треба бути читачем Гомера: тут, у "Крижаній каруселі", насправді й відбувається Одіссея, але на тлі Іліади Майдану. Дівчинка з символічним іменем Христина, як син Улісса, вирушає на пошуки власного батька. На Майдані, а потім у Старих Маслюках на дівчину очікують випробування на кшталт Одіссеєвих. Перевернутий танк на трасі нагадує нам підстреленого циклопа не менше, аніж подруга-Желя з підбитим оком і витатуюваним на спині Майданом – перевдягненого бога.

Його романи нагадують ляльок-матрьошок. Відкриєш одну: а там усередині все ще щось є. Як наприклад в оповіді про Христину є її батько. І він – не менш химера, ніж сам автор: "Жельчин батько мовчки сидів у кутку на табуретці, іноді киваючи головою – схвалюючи якесь слово чи страву. Коротка сива щіточка вусів, лиса голова з вм’ятинами, наче від пальців, залишки татуювання на правій долоні, з цих затертих синюватих рисочок вже неможливо було розібрати його ім’я. Я взагалі до кінця усвідомила присутність батька, коли він подав мені ріжок для взуття".

Хто він, Олег Поляков, чи не Франсуа Рабле від України ХХІ сторіччя? Хочете дізнатися, як розгорталася б історія Родіона Раскольникова, живи він у часи Майдану? Просто прочитайте "Крижану карусель", і її життєвий простір кидатиме вас то в жар, то в холод. Гроші викрадені зі скарбнички Майдану – це для героїні як вбивство старушки-процентщиці. Засобами пошуку своїх героїв уже третю книгу поспіль Олег Поляков змушує нас замислитися над сенсом життя, над тим, чим насправді є ми, наша країна.

А ще людина – завжди сирота, який постійно блукає в пошуках собі подібних. "Крижана карусель" – сага про безнадійне українське космічне сирітство. Книга не про сиріт, але задля нас як сиріт. Адже Україна – сирота, яка шукає власні корені, шукає своїх родичів, друзів і побратимів, саму себе, але насправді так і залишається поодиноким і ледь, здається що не примарним, ангелом-привидом, що бовваніє на тлі цього всесвітнього космосу-океану. Як і герої трьох романів Олега Полякова, що вийшли друком в добу Революції Гідності.