24 Серпня уже пишеться на сервер нашого внутрішнього серця

Не хочу вдаватися до порівнянь. Борсатися в нетрях порівнянь, насолоджуватися хащами статистик. Сьогодні особливий день. 24 Серпня. Наше 24 Серпня...

Є дуже посутні речі. Без яких людині просто не можна. Не можна без Батьківщини. Без меж твоєї і ще чиєїсь, але передовсім твоєї території. Без прапора, який уособлює не просто значущість чи окремішність цієї території, а її, Батьківщини буття, – а отже і твого буття. Без герба, яким би він не був, з тризубом, чи з колосом, чи з іншим стандартом, який уособлює історичність, тобто тривалість цих теренів, на яких і ти, у часі і просторі. Без ознак державності також не можна. Тому що державність — те, що і ти в рамках цієї державності існуєш у всесвіті. І саме тому в твоїх руках паспорт, а не вовчий квиток. Він, той паспорт, обмежує тебе кордонами. І він водночас засвідчує: тебе, твоє оточення, твою батьківщину.

Приблизно таким є присмак незалежності. Твоєї і моєї. Дня незалежності України. Краще слово, звичайно, "самостійність" – де  "сам стоїш", "самобутність" – буття "саме собою", "саме в собі"; така собі філософська самодостатність — людей і їх гурту разом із їхніми прагненнями та ментальними канонами — на такому собі, на соціально-політичному рівні. Де "соціально-політичний" визначає. Що ти не один у принципі. Що рішення про цю незалежність (незалежність від будь-кого, хто не визнає окремішності твого багатомільйонного колективу) було прийнято колеґіально. 

День Незалежності або 24 Серпня, в незалежності від того, чому обрано саме цей день, але однозначно, що такий день має бути — ознака суверенності. А суверен — це король, це цар, це — вільна держава, яка сама собі цар і король.

Звісно, в ній не все до гаразду. У Батьківщині. Твоя Батьківщина (будь-яка інша, та, сусідня, чи та дальня, яка здається кращою) — це ніколи не Рай. Батьківщина — це данність, від якої кожна людина почина танцювати свій власний танок життя. І нічого звинувачувати її, якщо вона нині танцює його винятково за кордоном — на заробітках. І нема чого ґлузувати з неї, якщо вона, напівписьменна, скажімо, досі не вирвалася з власних бджіл та власної пасіки. У будь-якому випадку Батьківщина і День її Незалежності (просто, щоб ти зміг збагнути, хто ти, що ти, звідки, чому, який-не-такий) — це старт. І вона ж — шлях. Цей День Незалежності нуртує і нуртуватиме в серці навіть того, хто, раптом чи навмисно, змінить свій паспорт.

Кажуть ландшафти, оточення формують нас. Фондують нас назавжди. Люди — не "вінчестери", нас неможливо стерти повністю й абсолютно переписати. Усе, що ми пройшли, проходимо — залишається жити в нас. І наш День Незалежності, як уособлення землі, звідки ми, ландшафту, який кидав початкову тінь пагорбів та дерев саме на нас, лишиться з нами навіть на смертному одрі. Учені доводять: людський мозок насправді пише на свій сервер кожен звук, почутий нами, і кожен відтінок кольору, і кожну думку, зафіксовану нашим мозком чи зчитану з дисплею соцмережі. Звичайно, цих треків з почутим державним гімном України залишиться в підсвідомості набагато більше, ніж оцей, усього 28-й День Незалежності України.